Вакцинація від поліомієліту | АКДC+Поліо

Що таке поліомієліт і як я можу себе захистити

Поліомієліт, або “спинномозковий параліч” — інфекційне захворювання переважно дитячого віку, яке виникає у результаті інфікування одним з трьох серотипів його збудника. Ентеровірус людини поліо проникає в сіру речовину спинного мозку, впливає на нервові клітини, викликаючи їх руйнування. Як наслідок, у людей можуть виникати порушення опорно-рухових функцій та інші виражені форми ураження центральної нервової системи. Найважчим ускладненням поліомієліту є розвиток невиліковного гострого млявого паралічу, що характеризується слабкістю м’якого піднебіння, стає причиною інвалідизації, і навіть закінчується летальним кінцем у тяжких випадках хвороби. Здебільшого паталогія впливає на численні ділянки тіла, включаючи ноги, руки, плечі, груди, живіт та обличчя. Дихальна мускулатура особливо сприйнятлива до ушкодження.

Найчастіше вірусом поліо інфікуються діти до 5 років, тоді як підлітки й дорослі рідше. Особливо вразливі до поліовірусної інфекції малюки віком від 6 місяців до 1 року. Новонароджені та діти перших місяців життя хворіють вкрай рідко, оскільки готові антитіла отримують від материнського організму під час внутрішньоутробного розвитку. Але вроджений імунітет від матері нетривалий і зберігається до 5-6-ти місячного віку.

Епідемічні спалахи поліомієліту відбуваються у літньо-осінній період, проте його спорадичні випадки реєструються протягом усього року. Хвороботворний збудник даної інфекції легко поширюється краплинним шляхом від людини до людини під час кашлю або чхання, але частіше — внаслідок фекально-орального механізму передачі через потрапляння мікроба до порожнини рота.

Збудник поліомієліту може зберігатися у навколишньому середовищі тривалий час — до 3-4 місяців у воді та до півроку з фекаліями в ґрунті, а також не руйнуються в травній системі. Інфекційний агент стійкий до заморожування, але під впливом висушування (t ~ 100º С і вище) або ультрафіолетового опромінення гине через кілька хвилин.

Вірус поліомієліту передається при прямому контакті з хворим або вірусоносієм без видимих симптомів захворювання. До 50 % випадків зараження мають безсимптомний перебіг інфекції. У зв’язку з тим, що патоген довго зберігається в умовах зовнішнього середовища, також поліовірусом можна заразитися через забруднені руки випорожненнями інфікованої особи, предмети побуту чи то заражену воду та їжу. Деякі комахи, в тому числі мухи і таргани можуть бути переносниками бактеріальної інфекції.

Після потрапляння в організм патоген швидко розмножується в мигдаликах, кишечнику та лімфатичних вузлах. Поліовірус проникає в кров’яне русло, звідки може впливати на тканини нервової системи або викликає запальне ураження серцевого м’яза. Проте у більшості випадків, зараження призводить до розвитку непаралітичних форм захворювання або носійства мікроба.

За етіологією виділяють наступні форми поліомієліту:

• типові (з проявами ураження тканин нервової системи) — непаралітична (менінгеальна) та паралітична (бульбарна, спінальна, понтинна і змішана);
• атипові (без патологічного процесу в нервовій системі) — інапарантна та абортивна.

За перебігом захворювання розрізняють поліомієліт, як ускладнений, так і неускладнений. При ускладненому клінічному перебігу у хворого посилюються існуючі хронічні захворювання або соматичні паталогії зі спадковою схильністю, а на тлі інших чинників, що пригнічують імунітет, нерідко нашаровується вторинна, переважно стафілококова інфекція.

Критерії оцінки ступеню тяжкості поліомієліту залежать від вираженості його хворобливих проявів, порушення рухової функції та загальної інтоксикації організму. Протікати поліомієліт може з різним ступенем тяжкості: в легкій, середній та тяжкій формах.

Які основні симптоми поліомієліту

Клінічні прояви поліомієліту виникають після завершення інкубаційного періоду, який може тривати від декількох днів до 1 місяця, зазвичай півтора тижні. Однак, в інших випадках загальні неспецифічні симптоми поліомієліту нагадують грип.

Дуже часто спостерігаються такі основні симптоми поліомієліту:

• лихоманка;
• підвищена пітливість;
• слабкість;
• біль в м’язах;
• головний біль;
• запалення горла;
• дисфагія;
• порушення голосу та мови;
• нежить;
• задишка;
• зміни артеріального тиску;
• нудота;
• больові відчуття в животі;
• шлунково-кишкові розлади;
• порушення частоти дефекації;
• нерівномірне скорочення уражених і здорових груп м’язів;
• парези;
• паралічі.

Клінічна картина та варіабельність симптоматики в будь-якому з випадків залежить від ступеня тяжкості й рівня ураження тканин спинного мозку. При інфекційному ураженні нервової системи людини, поліовірус спричиняє незворотні рухові розлади, що призводять до розвитку параліча протягом декількох годин.

Особливо небезпечна — найпоширеніша спінальна форма інфекції, при якій розвиваються паралічі м`язів шиї, плечового й тазового поясу, порушуються функції тазових органів. У випадку локалізації процесу в шийно-грудному відділі хребта виникає парез міжреберних м`язів та діафрагми, що стає причиною тяжкого порушення дихання.

Бульбарна форма характеризується периферичними паралічами, уражаються дихальний і судинно-руховий центри у довгастому мозку. Через порушення функції ковтання, розвивається паталогічний стан — аспіраційна пневмонія.

Понтинна форма характерно відрізняється через ураження лицевого та відвідного нервів, внаслідок чого виникає параліч мімічної мускулатури, спостерігається збіжна косоокість, диплопія. Хронічні ЛОР-захворювання можуть спровокувати запалення тканин, що знаходяться в оточенні лицьового нерва. 

При кожній з вищезазначених форм, тривалий постільний режим може призвести до низки супутніх ускладнень: венозний тромбоз, застійне запалення легень, повне або часткове спадання легеневої тканини та розвитку інфекцій сечовивідних шляхів.

Менінгеальна і абортивна форми поліомієліту зазвичай не дають ускладнень. Непаралітична форма хвороби здебільшого закінчується повним одужанням. При перенесенні паралітичної форми, найгірші результати згубного впливу хвороби не можна виправити. Деякі травми проходять самостійно, інші — можуть бути основною причиною інвалідності й втрати працездатності на все життя. Як приклад, людині стає складно рухатися, вона починає ковзати або кульгати, а через пошкоджені нерви та м’язи звичайна рухова активність кінцівок не повертається до нормального рівня функціонування. Найважчі випадки з ураженням дихальних центрів довгастого мозку можуть призвести до летального випадку. Наслідки поліомієліту і показники летальності вище у дітей старшого віку та пацієнтів з ВІЛ й супутніми паталогіями ЦНС.

Діагностика і лікування поліомієліту

Первинна діагностика поліомієліту може виконуватися лікарями з різними спеціальностями. При зверненні пацієнта, або осіб, які його супроводжують, на підставі видимих симптомів, педіатр може провести первинне обстеження дитини, а у випадку з дорослими — медичний огляд виконує сімейний лікар (терапевт). Якщо існує загроза розвитку інфекції, пацієнт отримує направлення на прийом до інфекціоніста.

Точний діагноз підтверджується, після того, як були призначені й проведені лабораторні аналізи та дослідження або інструментальна діагностика поліомієліту:

• загальний аналіз крові;
• люмбальна пункція з дослідженням спинномозкової рідини;
• вірусологічне дослідження або експрес-тест за методом ІФА ліквору/фекалій;
• серологічний аналіз крові та ліквору;
• електроміографія (для оцінки стану нервово-м’язового апарату);
• МРТ.

Часто деякі аналізи і діагностичні процедури проводяться кілька разів, у разі виникнення такої потреби можливий забір біологічного матеріалу повторно. Лабораторно підтверджені точні результати аналізів дозволяють вчасно виявляти випадки зараження людини поліовірусом та допомогають при призначенні необхідного лікування прогресуючого захворювання.

Лікування поліомієліту проводиться під контролем інфекціоніста (або дитячого інфекціоніста, якщо хворіє дитина). Для надання додаткової медичної допомоги хворому до процесу лікування залучається лікар-невролог. Режим і курс лікувальної терапії визначається виключно в умовах інфекційного стаціонару, тому з ознаками активності захворювання доцільною буде негайна госпіталізація пацієнта до медичного закладу.

Протягом усього гострого періоду хвороби показаний суворий постільний режим. Через те, що специфічних противірусних препаратів для боротьби з поліовірусом немає, лікування хворих на поліомієліт спрямоване на полегшення симптомів та покращення стану людини. Симптоматична підтримуюча терапія залишається важливою складовою тактики подальшого ведення хворого, під час якої застосовуються анальгетики й антипіретики, медичні засоби для аплікацій, що містять озокерит з парафіном, а також накладаються зігріваючі компреси в область рук і ніг. Після купірування гострих проявів, призначаються спеціальні преперати для відновлення нервово-м’язової провідності. При розвитку паралічу дихальних м’язів необхідно підключення до апарату штучної вентиляції легень в палаті реанімації.

Після перенесеного поліомієліту, при наявності обмежень життєдіяльності, здійснюється реабілітаційне лікування фізіотерапевтичними методами і масажем, а для посилення його ефекту — розробляється комплекс вправ ЛФК, що стимулюють процес відновлення опорно-рухового апарату. Кількість сеансів стаціонарної реабілітації ухвалюється лікуючим лікарем. В особливо важких випадках рекомендується регулярне спостереження в ортопеда або хірургічне лікування. Санаторно-курортне лікування розглядається з метою підтримувального результату реабілітації. Після одужання у людини розвивається стійкий імунітет до поліовірусу певного типу. Нагадуємо, не щеплені діти віком до 5-ти років підвержені до захворювання частіше, а паралітичні форми поліомієліту виникають тільки у невакцинованих осіб.

Щеплення від поліомієліту в Києві

Враховуючи несприятлий медичний прогноз лікування поліомієліту, велику увагу приділяють профілактиці захворювання ще з раннього дитинства. Найбільш дієвим методом специфічної профілактики на сьогодні є вакцинація. Внесена у календар обов’язкових щеплень в Україні імунопрофілактика поліомієліту передбачає введення спеціальної вакцини в першому півріччі життя, чим попереджає це небезпечне інфікування.

У медичному центрі «Колібрі», що розташований в Києві на житловому масиві Позняки, під контролем кваліфікованих лікарів проводиться вакцинація від поліомієліту сучасними і ефективними вакцинами французьких та бельгійських препаратів.

Щеплення призначає педіатр, зокрема, який здійснює патронаж новонародженої дитини. Базовий курс імунізації складається з 3-ох доз вакцини. Перші два щеплення роблять внутрішньом’язово в стегно або плече (дітям старшого віку) за допомогою інактивованої поліовакцини ІПВ. Підшкірний шлях введення можливий, але менш прийнятний. Третя доза вводиться перорально у вигляді поліомієліт вакцини ОПВ. Її дві рожеві краплі капають у ротову порожнину, на поверхню піднебінних мигдалин. Оральна поліомієліт вакцина містить у своєму складі живі, штучно ослаблені (аттенуйовані) і змінені поліовіруси.

Детальний графік щеплень від поліомієліту дітям виглядає так:

• 1-ша імунізуюча доза IПВ призначається через 8 тижнів після народження;
• 2-га доза IПВ у віці 4 місяці;
• 3-тя доза ОПВ у 6 місяців.

Введення 2 ін’єкцій щеплення ІПВ (IPV) вже значно знижує ймовірність розвитку поліомієліту і захистить центральну нервову систему від ураження диким поліовірусом, а саме від його наслідків — спинномозкового паралічу. Посилюють профілактичний ефект краплі для прийому всередину. Таким чином, щеплення ОПВ (OPV) забезпечує формування місцевого імунітету кишківника. Водночас при вакцинації ОПВ створюється колективний імунітет, тобто поліовірус з вакцини в організмі прищепленої дитини розмножується, виділяється в навколишнє середовище і потрапляє до організму інших дітей, спричиняючи їх “імунне збагачення”. В ході такого процесу утворюється тривалий імунітет до поліовірусів типів 1, 2, 3 майже у 100% щеплених. Варто відзначити, що обидва види вакцини ІПВ та ОПВ (тривалентна) забезпечують надійний захист від 3 відомих типів поліовірусу. Однак, ОПВ існує як моновалентна, бівалентна або тривалентна вакцина.

Планова ревакцинація від поліомієліту повинна проводитись живими вакцинами у віці 18 місяців та 6 років. Втім, допускається введення ін’єкції в м’яз (неживої) ІПВ через протипоказання до використання ОПВ і для повторного щеплення осіб, котрим раніше проводилась вакцинація перорально крапельно.

Як правило, бустерна імунізація здійснюється, коли для щеплення дітям раннього віку застосовуються медичні імунобіологічні препарати, а їхнім вмістом є комбінована вакцина, у склад якої входять різні діючі речовини.

Крім вакцинації від поліомієліту, комбіновані вакцини широко використовуються для щеплення від:

• дифтерії та правця і кашлюку;
• гемофільної інфекції;
• гепатиту B.

Усі діти, які отримали принаймні хоча б одне повторне щеплення, після первинної імунізації мають високий рівень протекції до збудників, а успішно завершений повний курс ревакцинації забезпечує стовідсотковий ступінь захисту від вищезазначених інфекцій.

Також можна одночасно поєднувати усі ОПВ та ІПВ з іншими (крім БЦЖ) вакцинами, що захищають організм людини від найпоширеніших інфекцій у світі, такими як ротавірус, менінгококова інфекція, вітрянка, пневмококова інфекція, гепатит А, кору, паротиту, краснухи та ін.

Поліомієліт — антропонозне захворювання, яке складає високий рівень небезпеки для оточуючих. Незважаючи на численні переваги проведення імунізації за графіком, після контакту зі збудником інфекції, дітям до 7-ми років проводиться екстрена вакцинація від поліомієліту. Щеплення ставлять одноразово в обсязі 0,5 мл (ін’єкція) або 0,1 мл (2 краплі), за умови, якщо з моменту останньої вакцинації ІПВ або ОПВ минуло більше ніж 6 тижнів. В інших випадках, при яких лікарська допомога необхідна, лікарем приймається рішення щодо характеру подальших дій.

В день проведення щеплення дитина повинна бути абсолютно здоровою. На етапі підготовки до виконання процедури, під час медичного огляду дитини/дорослого, дитячий лікар/терапевт визначає можливі абсолютні або відносні протипоказання до введення вакцини: гіперчутливість до компонентів препарату, важкі алергічні реакції на попередню вакцинацію, будь-який запальний процес в організмі або період загострення хронічного захворювання. За необхідності видається направлення до лікарів вузької спеціалізації — алерголога та/або імунолога.

При відхиленнях в стані здоров’я активна імунізація відкладається. Вакцина проти поліомієліту вводиться через 2-4 тижні після одужання. Однак, тривалість вимушеної перерви краще уточнювати у лікаря.

Фактично, обмеження до вакцинації рідко зустрічаються й загалом робити щеплення дозволяється. В маніпуляційний кабінет клініки запрошується пацієнт, де медсестра виконує ін’єкцію або введення крапель в стерильних і комфортних умовах. Після імунізації за пацієнтом протягом наступних 30 хвилин ведеться необхідне медичне спостереження в закладі. Це потрібно у разі розвитку алергії для надання невідкладної допомоги.

Частота можливих поствакцинальних реакцій різна і залежить від виду вакцини та властивостей препарату, що використовується для процедури щеплення. В тій чи іншій мірі можна спостерігати очікувані місцеві та загальні реакції: біль, набряк і гіперемія шкіри в місці уколу, свербіж й висипання, підвищення температури, головний біль, м’язова слабкість, біль у суглобах, підвищена збудливість або сонливість, дратівливість тощо. Усі тимчасові реакції на щеплення минають самостійно упродовж 2-ох діб.

Зазвичай, вакцинація від поліомієліту з легкістю переноситься, майже непомітно для дитини. Ризик виникнення поствакцинальних реакцій доволі низький. А з використанням новітніх та сучасних вакцин вдалося звести до мінімуму розвиток небажаних реакцій на імунізацію.

В результаті проведення первинної вакцинації, максимальна концентрація антитіл досягається протягом 3-4 тижнів. Після чого, штучно набутий захист від вірусу поліомієліту зберігається. Вироблений стійкий імунітет тримається 4-5 років. Після закінчення цього терміну за рахунок повного курсу ревакцинації формується довічний імунітет до вірусу поліомієліту.

Невакцинованим дорослим вакцинопрофілактика поліомієліту рекомендована для поїздок в епіднебезпечні регіони. У кожному окремому випадку потрібна консультація сімейного лікаря (терапевта). За результатами фізикального обстеження лікар складає індивідуальний графік вакцинації, який розробляється з урахуванням загального стану здоров’я, віку та індивідуальних особливостей організму пацієнта.

Загалом можна дотримуватися загальноприйнятого порядку введення оральної поліомієліт вакцини дорослим за схемою:

• перша доза ОПВ — 0 день;
• друга доза ОПВ — через 4-8 тижнів після першої;
• третя доза ОПВ — з інтервалом часу 6-12 місяців після другої.

У крайньому випадку, запобігти імовірному зараженню дорослих допоможе хоча б одна доза введенного щеплення ОПВ перед подорожжю.

Епідемії поліомієліту продовжують траплятися, тому Всесвітня організація охорони здоров’я регулярно повідомляє про виявлення масових випадків захворювання в різних куточках світу та нагадує про своєчасне проведення профілактичних щеплень. Через періодичні спалахи інфекції в Конго, Нігерії, Сирії, Афганістані й Пакистані та під час відвідвування інших країн ендемічних з поліомієліту, важливість проведення вакцинації при виїзді за кордон для туристів залишається як єдиний доступний спосіб захисту від інфекційного ураження.

Вакцина: «Імовакс Поліо» | «Інфанрикс ІПВ» | «Тетраксим» | «Бустрикс Поліо»

Нині медичні працівники практикують введення поліовакцини тільки перевіреними інактивованими поліомієлітними преператами для щеплення, серед яких найбільш рекомендовані імунобіологічні препарати нового покоління для вакцинації від поліомієліту:

Моно вакцина «Імовакс Поліо» (Франція) — однокомпонентний препарат для щеплення, головна діюча речовина якого є інактивований поліовірус. Імовакс Поліо — рідка, прозора, безбарвна суспензія без часток, виготовлена з поліовірусів типів 1, 2 і 3, культивованих на перещеплювальній клітинній культурі Vero, очищених та інактивованих формальдегідом.

Комбінована вакцина «Інфанрикс-ІПВ» (Бельгія) — щеплювальний препарат, рідка лікарська форма якого містить очищений дифтерійний і коклюшний анатоксини, правцевий анатоксин, інактивований компонент поліомієліту трьох типів.

Безклітинна комбінована вакцина «Тетраксим» (Франція) — вакцинальний препарат, що складається з дифтерійного і правцевого анатоксинів, ацелюлярного компоненту кашлюку та інактивованого вірусу поліомієліту типів 1, 2, 3 на клітинній лінії Vero. Тетраксим є рідкою, адсорбованою вакциною, що випускається у вигляді суспензії для ін’єкцій.

Комбінована інактивована вакцина «Бустрикс Поліо» (Бельгія) — прищеплювальний препарат, в рідкий склад якого входить анатоксин дифтерійного типу, правцевий анатоксин, антигени коклюшу, віруси поліомієліту (типи 1, 2, 3) інактивованого характеру. Бустрикс Поліо дуже часто використовується для ревакцинації від поліомієліту і належить до ацелюлярних, очищених, інактивованих вакцин з низьким рівнем токсичності.

З плином часу, в Україні перейшли до активного використання ІПВ, в якості єдиної вакцини проти поліомієліту, рідше в комбінації з ОПВ, саме через надходження невеликої кількості доз орального поліомієлітного препарату.

На малюнку схематично зображено інформацію про різні комбіновані вакцини та їхню суміш захисних компонентів, які використовуються у складі вакцинальних препаратів з мінімальним ризиком ускладнень.

Усі вищезазначені комбіновані вакцини якісні, безпечні та мають найвищі показники ефективності.

Вартість вакцинації препаратом (обраним за рекомендацією лікаря) можна переглянути за посиланням.

Щоб записатися на вакцинацію, зверніться будь ласка до нашого контактного центру або заповніть електронну форму нижче.